Чавуноливарний завод, Гданцівка.

ПО ТОЙ БІК Інгульця
02.01.2008 19:00

Сьогодні річка Інгулець — це всього лише умовна межа, що розділяє дві частини Центрально — Міського району , які досі називають по -старому « місто» і « Гданцівка ». А ось сто років тому річка в цьому місці служила кордоном справжньої, адміністративної . На лівому березі Інгульця розташовувалося містечко Кривий Ріг Херсонського повіту. На правому — село Гданцівка Олександрівського повіту.
Якщо Кривий Ріг має, як мінімум, 3 версії походження своєї назви, то відносно Гданцівки ніяких різночитань не спостерігається. Назва походить від прізвища поміщика Гданцева — першого власника цих земель. Це ім’я зустрічається в різних документах: у книзі «Новоросійський календар», виданої в Одесі у 1893 році, і в своєрідному путівнику «По Катерининській залізниці», що вийшов у світ 10 років по тому.
І якщо з назвою все зрозуміло, то з датою виникнення Гданцівки все не так просто. Достеменно відомо одне: після розгону Запорізької Січі ці, як і інші благодатні вольні українські землі, Катерина II роздавала щедрою рукою. В кінці 18 століття сюди із задоволенням переїжджали багато козацькі старшини і офіцери — учасники російсько-турецької війни. Так утворювалися нові населені пункти: Діконка, Олександрів Дар (нинішнє Рахманова), Довгинцево. Так з’явилася і Гданцівка.
Протягом цілого століття тут текло спокійне розмірене сільське життя. Згідно перепису 1886 року в селі Гданцівка значилося 12 дворів, проживало всього 56 душ. Все змінилося в кінці 19 століття з початком розробки залізних руд. Перспективність цих земель першим розгледів Олександр Поль . До речі , 600 десятин Гданцівському земель були єдиними, які Поль не брав в оренду, а викупив за 250 тисяч рублів у тодішнього власника фон Гельмерсен. Пізніше Поль передав ці землі у володіння Акціонерному товариству криворізьких залізних руд в якості свого паю.
У півтора верстах від станції Кривий Ріг на правому березі Інгульця був відкритий рудник. Правда, незабаром з’ясувалося: руда на Гданцівці не бозна яка — всього 42% заліза. На ті часи — просто дармове сировину. Транспортувати її куди-небудь не мало ніякого сенсу. Виходом могло стати будівництво на Гданцівці чавуноливарного заводу — ця ідея виникла у Олександра Поля. Але реалізувати її вдалося не йому, а талановитому інженеру Мартіну Шимановському.
Будівництво заводу почалося в рік смерті Поля — в 1890 році. За два роки були побудовані 3 доменні печі висотою 18м і добовою потужністю 4000 пудів чавуну кожна. Відкрилася зразково обладнана на той час електростанція. 8-го вересня 1892 року в урочистій обстановці завод був освячений і пущений в дію.
До початку 20 століття Гданцівський чавуноливарний завод став одним з найпотужніших підприємств Півдня Російської імперії. Щорічна виплавка чавуну перевищувала 3 млн. пудів. Природно, відкриття чавуноливарного заводу в корені змінило життя маленького села . Велике виробництво вимагало безлічі робочих рук. І на початку минулого століття в пошуках кращої долі сюди приїжджали селяни з найвіддаленіших губерній. А ось адміністративний кістяк заводу склали поляки.
Дуже швидко, буквально за десяток років тиха патріархальна Гданцівка перетворилася на багатолюдне, добре облаштоване робоче селище. Працювали школа, лікарня, чайна, готель, яка служила одночасно і клубом. Був відкритий невеликий католицький костел св. Брігітти. Недалеко від прохідної заводу заклали гарний парк. У центрі його височіла мармурова скульптура Діви Марії. Взагалі, багато ознак по-справжньому міської культури в селищі Гданцівка виникли набагато раніше, ніж у містечку Кривий Ріг. Наприклад, відомо, що перший криворізький фонтан з’явився саме на Гданцівці — він прикрашав двір директора Шимановського.

Сучасний вигляд подвірря та будинку директора Шимановського (кол. тубдиспансер).

На Гданцівці ж спорудили і перший на Криворіжжі монумент — пам’ятник Олександру Полю.

Фото першого памятника О.Полю з альбому Ем.Плетцера (1899)
Фото першого памятника О.Полю з альбому Ем.Плетцера (1899)

Це був бронзовий бюст роботи скульптора Едварса. Його встановили ще в 1896 році недалеко від прохідної заводу. Але простояв цей монумент недовго. Виявляється, і сто років тому на Криворіжжі промишляли мисливці за кольоровими металами.
До наших днів від первісної забудови селища збереглося лише кілька старовинних будинків (вул. Урицького), побудованих бельгійцями для службовців заводу ще наприкінці позаминулого століття. Вони були розраховані на 8 сімей. Заводське начальство займало окремі будинки по вулиці Адміністративної (вул. Алєксєєнко). Непогано збереглося перша будівля контори заводу (вул. Комуністична). Сьогодні це старовинна будівля займає тубдиспансер.
На початку минулого століття уклад життя на Гданцівці істотно відрізнявся від криворізького, містечкового. Недільні гуляння в парку, сніданки на траві за європейською модою, святкові бали — все це мало деякий столичний флер. Тон, звичайно, задавали поляки. Серед дружин польських службовців були дами вельми освічені, непогано володіли фортепіано. Вони частенько збиралися разом, музичили, спілкувалися.

Кароль Шимановський
Кароль Шимановський

Достовірно відомо, що до Кривого Рогу кілька разів приїжджав відомий польський композитор Кароль Шимановський. Він був рідним племінником керуючого заводом. Збереглися спогади про те, як Кароль чудово музичив дуети з Казимирою Сосновської, дружиною конторщика заводу. Випускниця Київської консерваторії Казимира при переїзді на Гданцівку привезла з собою рояль.
Але настав 1917. Революція зруйнувала старе життя. Поляки почали масово виїжджати, покидати обжиті місця. Кінець 30-х років — страшний час сталінських чисток — цей процес тільки погіршив. Репресіям піддалися багато жителів селища — шкільні вчителі, інженери і службовці заводу. Але особливо нещадною влада була до поляків — тут і доводити нічого не пройшлося: раз іноземці — значить за визначенням шпигуни.
Похмурий 1937 запам’ятався жителям Гданцівки двома подіями — стихійним лихом і перейменуванням заводу. Весняний паводок в буквальному сенсі слова накрив все селище . У тому ж році Гданцівський завод гірничого обладнання назвали іменем республіканської газети «Комуніст». До речі, в Кривому Розі це був другий (після парку ім. Газети «Правда») випадок увічнення партійної преси. Центральна вулиця, що веде до заводу, отримала назву Комуністична.
1941 — одна з найдраматичніших сторінок в історії Гданцівки. 14-го серпня 1941 війна увірвалася в кожен будинок. Напередодні ледве встигли вивезти основне обладнання та фахівців заводу. Наказ про евакуацію надійшов надто пізно, і більшість жителів просто не встигли покинути місто. З початку окупації фашисти розгорнули на території Гданцівки страшний табір смерті — шталаг 338.
На території селища залишилося кілька пам’ятних місць, пов’язаних з військовими подіями. Меморіал у комсомольському парку встановлено на місці поховання юних криворізьких підпільників з групи Решетняка. А скромна табличка на стіні звичайного житлового будинку по вулиці Чередниченко свідчить про те , що тут у лютому 1944 року знаходився штаб командувача 3 українським фронтом генерала армії Родіона Яковича Малиновського.
Гданцівка — чи не самий мальовничий куточок Кривого Рогу. Свій нинішній вигляд вона знайшла у 50-ті роки минулого сторіччя. Після військової розрухи селище відбудовувався швидко. Спочатку на вул. Комуністичної виросли невеликі двоповерхові котеджі. Трохи пізніше за проектом криворізького архітектора Нінель Мухачева вибудували цілий ансамбль красивих 4-поверхових житлових будинків. Завод «Комуніст» виступив замовником будівництва нового підвісного моста через Інгулець. Його спроектував талановитий інженер «Кривбаспроект» Іван Юхимович Пилинський. Витончений і в той же час міцний, цей міст по сміливості інженерного рішення не мав аналогів в Україні.
Уздовж набережної річки (вул. Умнікова) з’явилися оригінальні, європейського вигляду 2 -поверхові житлові будинки. На місці колишніх болгарських городів заклали мальовничий комсомольський парк. 7-го листопада 1953 до чергової революційної дати відкрився новий великий Палац культури. Для мешканців Гданцівки палац був всім — тут урочисто реєстрували шлюби і організовували виборчі дільниці. Тут працювала відмінна заводська бібліотека і свій кінозал, в якому можна було за 10 копійок подивитися всі кращі фільми радянського прокату.
Палац культури заводу «Комуніст» славився своїми творчими колективами. Наприклад, знаменитий хор «Краяни» під керівництвом Олексія Кравцова здобув всесоюзну славу. Своя славна історія є і у Гданцівського духового оркестру, який став лауреатом багатьох конкурсів та фестивалів самодіяльної творчості. Без цього колективу просто неможливо уявити атмосферу Гданцівки тих років, оскільки їх виступи незмінно прикрашали всі великі районні та міські свята.
Майже півстоліття Палац культури був центром тяжіння для всіх жителів Гданцівки. Здавалося, так буде завжди. Але настала перебудова і слідом за нею найтяжча криза 90-х, коли всім стало не до мистецтва. Закривалися гуртки, розпадалися творчі колективи. Правда, ще довго залишалися ті, хто не мислив свого життя без творчості. Вони, як могли, намагалися врятувати улюблену справу свого життя, репетирували найчастіше без світла, в нетопленому приміщенні. Але час ентузіастів йшло безповоротно. Палац помирав повільно і болісно. Сьогодні в будівлі колишнього вогнища Гданцівському культури розташовується МАУП.
Гданцівка довго зберігала свій мікроклімат, свою особливу атмосмферу. Тут, за мостом, здається, навіть ритм міського життя був трохи іншим. Її зовнішній вигляд і сьогодні майже не змінився — все практично так само, як на фотографіях піввікової давнини. Хіба що дерева виросли великі. Але в колишніх декораціях тече вже зовсім інше життя і триває зовсім інша історія.

Ольга ЧИСТЯКОВА,
“Вестник Крибасса”.

(«Вестник» вдячний співробітникам міського історико — краєзнавчого музею В.І.Петренко та Л.К.Шаповалову за допомогу в підготовці матеріалу).

 

Фотоальбом Ем.Плетцера 1899р. про Гданцівський чавуноливарний завод.

Фото для галереї взято тут

 

Гданцівка.

Водокачка.

Про вул. Болгарську,про місце першого памятника О.Полю…

Добавить комментарий